Intermezzo

Я утомився. Мене втомили люди.

Мені докучило бути заїздом, де вічно товчуться оті створіння, кричать, метушаться і смітять.

Повідчиняти вікна! Провітрить оселю! Викинуть разом із сміттям і тих, що смітять. Нехай увійдуть у хату чистота й спокій.

Пошук тиші

Хто дасть мені втіху бути самотнім? Смерть? Сон?

Як я чекав їх часом! А коли приходив той прекрасний брат смерті і брав мене до себе — люди і там чигали на мене. Вони сплітали своє існування з моїм в химерну сітку, намагались налити мої вуха та моє серце тим, чим самі були повні...

«Слухай-но, слухай! Ти й тут несеш до мене свої страждання? Своє мерзенство?» Моє серце не може більше вмістити. Воно повне ущерть. Дай мені спокій...

Так було по ночах. А вдень я здригався, коли чув за собою тінь від людини, і з огидою слухав ревучі потоки людського життя, що мчали назустріч, як дикі коні, з усіх городських вулиць.